Робота з молоддю в Українi- враження і пропозиції iноземця
Вітаутас Бенюшис, волонтер Європейської волонтерської служби:
Працюючи над моїм ЄВС проектом, пов’язаним із навчанням українських школярів і студентів принципам роботи засобів масової інформації , я отримав багато різних вражень. У цьому есе я поділюся з деякіми з них, а також надам деякі пропозиції, якi, на мій погляд, треба зробити, щоб ситуацiя змiнилася.
Однак, перш нiж почати дiлитися своїми враженнями, я хочу окреслити цiлi моєї роботи з молодими українцями. Я сподiваюся, що завдяки моїй праці молодi люди навчаться критично судити та аналiзувати ЗМI, а а також процеси, якi вiдбуваються в засобах масової інформації. Крім того, я хотів би, щоб пiсля цих урокiв учнi та студенти не боялися висловлювати свою думку та могли пiдтримати її аргументами. Зрештою, я сподiваюся, що молодi люди зможуть обгрунтовано обговорювати з iншими рiзнi теми, пов’язанi з життям суспiльства.
Працюючи з дiтьми, я використовую методи так званої неформальної освіти (рольовi iгри, робота в группах, тощо), i дещо з формальної освіти (теорія про засоби масової інформації, робота в ЗМІ). Ми розмовляємо з молоддю про ознаки добрих журналістів, етичну i якiсну iнформацiю, граємо у так званi рольовi iгри, коли надана реальна ситуацiя i в них є можливiсть побути журналiстом, полiтиком, полiтологом, свiдком i т.д.Учнi та студенти також навчаються тому, як ефективно працювати в командi, як роздiлити завдання мiж членами групи та як успішно виконати багато завдань за обмежений час.
З кінця березня 2011 я працював у двох школах – в Донецьку і Maкiївцi. Пізніше – зі студентами, які навчаються в різних університетах Донецька. З середини червня до початку липня (20 днів) я працював з учнями 10-16 рокiв в одному з дитячих літніх таборів в Святогорську.
Протягом усього періоду роботи зі студентами та школярами я помітив, що молодим українцям дуже важко висловлювати свою думку. Досить часто, коли під час заходу я питав моїх молодих колег, що вони думають про засоби масової інформації в тому чи іншому аспекті, замiсть відповідi я отримував тільки мовчання. Часто на питання “чому ви так думаєте?” я також не отримував відповіді. Десятки разів, коли я хотів почути думку мого співрозмовника, я повинен був поставити багато додаткових питань, щоб спровокувати йoгo чи її, i тiльки тодi, нарешті, я отримував деякі, хоч і незрозумілi, вiдповiдi учня або студента. Тому у мене виникло питання: чому молодi люди в Україні не можуть висловлювати свої думки?
Ще одне спостереження – молоді мешканці Україні або не хочуть, або бояться говорити те, що їм не подобається в навчальному процесі. Під час роботи з учнями і студентами на початку кожного заняття я звертаю увагу, що я хотів би знати, що їм подобається, а що не подобається в моїй роботi. Після кожного виду діяльності я питаю моїх молодих колег, що їм подобається, що їм не подобається, що було важко, що було занадто просто. Зазвичай я отримую відповідь, що їм подобається все, що все було нормально, хоча я знаю, що так просто не може бути. Школярам i студентам я також даю мою електронну пошту та контакти з моєї соціальної мережі. Я прошу їх написати свої критичні зауваження про наші заняття, щоб я міг їх поліпшити. Хоча після моєї діяльності кількість моїх друзів в соціальних мережах почала зростати, до цього часу я отримав тільки одну відповідь про мою роботу. Питання, яке виникає у мене це: чому тiльки одна?
Шукаючи відповіді на ці питання, я размовляв як з представниками молодого поколiння, так i з представниками старшого. Пiд час цих бесiд, у мене склалася думка, що не висловлювати свої думки i не говорити про те, що їм не подобається, дiтей вчать у школi. За словами багатьох співрозмовників, учнi у школах не вчаться думати, дискутувати, обгрунтовувати свої думки, їх вчать тiльки повторювати те, що вони читали у пiдручниках. Усi iспити та уроки бiля дошки, за даними деяких спiврозмовникiв, вiдбуваються за схемою «вивчив напам’ять-склав iспит-забув». Не один і не два представники молодого покоління поділився зі мною неприємними ситуацiями, якi вiдбувалися з ними або з їхнiми однокласниками на уроках. У школах та унiверсiтетах, коли учнiв і студентів просять висловити свою думку про щось, і хтось каже, що йому або їй щось не сподобалося, то потiм це може перетворитися на ганьбу. Пiзнiше, пiд час iспиту, цей вислів з приводу того, що учневі щось не сподобалося, може вплинути на об’єктивність виставлення оцінки.
“Саме тому краще нічого не казати. Або просто сказати, що вам все подобається “, – у розмові з автором цієї статті стверджував один із студентів.
Що робити? Незважаючи на те, що я не експерт і не аналітик у сфері освіти, я дозволю собі запропонувати деякі кроки, що, на мою думку, поможуть змінити ситуацію на кращу.
1. Для того, щоб українська молодь зростала як критично мислячi особистостi, які не бояться висловити свої обгрунтовані думки, педагоги повинні змінити своє ставлення до учнів. Підхід “учень повинен вчити деякі безсумнівні істини” було б корисно змiнити на “учень повинен вчитися аналізувати дискусії з іншими людьми і обгрунтовувати свою думку”.
2. Для основної частини вчителів було б корисно змiнити своє мислення від «Я все знаю, я завжди правий!» на «Я теж можу помилятися».
3. Модель викладання у багатьох школах «вивчив напам’ять-склав iспит-забув» повинна змiнитися на «обговорити-проаналізувати-скласти іспити”.
Нарешті, я хочу привести приклад тільки однієї простої рольової гри, яка допоможе учням розвивати навички, необхіднi їм у майбутньому.
Як правило, якщо є достатня кількість людей в класі, я поділяю учнів на три групи – кожна група має своє завдання. Кожному учню я даю опис ситуацiї (три групи, тому три ситуації), а також опис його або її ролi.
Після цього мої молоді колеги мають час підготуватися до своєї ролі. Під час цього процесу підготовки їх просять не говорити один з одним і думати самим, як вони будуть грати свою роль. Незабаром після цього ми починаємо грати. Коли одна група грає, дві інші групи слухають і пишуть свої зауваження. Кожен член групи, спостерiгаючи за грою iншої групи, повинен написати свої враження, як кожен зiграв свою роль, що було добре, а що можно було зробити краще. Вiдразу пiсля кожної вистави, представники iнших двох груп коментують їх. Пiсля усiх вистав я висловлюю свої зауваження та рекомендацiї кожному учню.
Подібні ігри з різними ролями, адаптовані до конкретної теми можно іноді використовувати на уроках правознавства, історії, всесвітньої історії, української лiтератури.
Граючи в ці ігри, учні вчаться мислити аналітично, краще розуміти, як політики, журналісти, політичні діячі спілкуються один з одним. Принципово важливим є те, учні мають можливість зіграти роль представників ЗМІ і політиків. Крім того, вони розвивають свої ораторські здібності. Пiд час цих iгор учнi вчаться тому, як аргументувати свої думки, що можна сказати, а що нi, якщо ти є частиною цієї медiа або полiтичної «гри».
………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………
Вітаутас Бенюшис більше семи років працював журналістом у різних видах засобів масової інформації в Литві – агенствах новин i порталах новин, на литовському нацiональному радiо, комерцiйному телебаченні, газетах. В основному він писав статті та репортажі про стан полiтики в Литвi та про мiжнароднi вiдносини. Він має ступінь бакалавра в галузі політики і ступінь магiстра в міжнародних відносинах, навчався в Вільнюському університетi.
hello, Vytautas. in this article i’ve read many things my mother who’s worked as a teacher here for more than 20 years often says… i believe the sequence “learn by heart-have exam- forget” is the translation of famous ukrainian students’ “3Z” formula зазубрив-здав-забув, isn’t it?
“pupil should be taught some unquestionable truths” is, as for me, very precisely formulated. ukrainian pupils are not only expected to have no opinion of their own, they are also not expected to ask questions. many teachers are annoyed by being asked questions. and this, in turn, means that pupils are not expected to understand. they must only be able to remember smth or to be able to solve the problem using a certain algorithm. and what is not understood, is very quickly forgotten… as a result, children get huge amount of material (which is the ground for many people to keep saying how good our education is), lose any enthusiasm for learning together with the faith in their ability to learn by the age of 13-14 and are often exhausted in the end of a school year. and in a couple of years after they leave school it’s good if they can remember some basic things from each subject…
i (and my mother whose opinion is much more authoritative:)) also agree on the point that it would “be useful for the main part of teachers and lectures to change their thinking from „I know everything, my opinion is ALWAYS right“ to „I also could make mistakes“”. but there is a problem here – students and pupils are not used to this, so the transformation will, probably, require some time and will demand mentality transformation too. i’m not sure, but i’m afraid that the habit to be governed is not only developed at school but is still deeply rooted in our culture…
i have a modest experience of teaching myself and i have to say that my initial democratic approach was successful with few students. most of them are lost when you try to give them a choice and many interpret it as a lack of competence, not as giving them a chance to make studying process more flexible… and when given direct instructions they readily accept it (even though i was afraid my being the same age as my students would make dictatorship style very undesirable)… and one more thing surprised me: my mostly rather intelligent students dislike creative tasks: given a choice to write an essay or to make up some scheme on the last topic discussed vs. to learn something by heart they prefer learning by heart. of course, the content of this last paragraph may be very much influenced by my subjective perception and my pedagogical mistakes, but i believe there must be some truth in my impressions.
one more problem not mentioned in the article – perhaps because it doesn’t concern its main idea – is that together with ability of critical judgement the desire to learn and natural inquisitiveness are being extinguished at school. apart from the above mentioned reasons i think the problem lies in the fact that only in primary school children are learning interesting things and given interesting tasks. in secondary school it really looks as if trying to make a subject interesting is a crime. books are mostly written in a dry style which makes you yawn by itself and the things pupils are required to learn are seldom able to awake any interest. no games, no quizzes, no images, no explanations. older pupils must be taught “in a serious way” as if people, when getting older, tend to remember boring things better than interesting ones. but i’ve drifted to far from the topic…
i wonder also, if we get many thinking people what will they do with themselves? production of school-leavers who are used to following the instructions blindly, non-demanding and able to blindly submit to the widely advocated destination of “living as all people live” and bachelors and master whose qualifications are not burdened by high expectations and an independent mind is very convenient for the society we are having now. so any change will either cause misfunction of the system, maybe productive one, or will make the system to eliminate the new elements in order to redress the balance, the last option seeming more probable, at least in the short run.
Уважаемый Витаутас! Прочитала Ваше эссе и категорически не могу согласиться с Вашими выводами. Безусловно, развивать критическое мышление молодежи необходимо, и поверьте, это делается. Ваша миссия волонтера почетна, а применение деловых игр – эффективно, модно, современно. Однако,по-моему, Вам не хватает знаний по психологии, в частности, об особенностях психического развития детей и молодежи разных возрастных категорий. Так, например, в подростковом возрасте главную роль для школьников играет самопознание, осознание себя как личности, а социальные вопросы – на втором плане. Для того, чтобы высказываться обоснованно и критически по тому или иному вопросу, человеку надо сначала накопить опыт, критическую массу знаний по данному вопросу (стать экспертом в данном вопросе), иначе все может превратиться в демагогию. Конечно, молодежи сложно судить о недостатках (или преимуществах)СМИ, или системы образования, или образовательного процесса, потому что им пока еще не с чем сравнивать. Возможно, эти темы им были просто неинтересны.
Еще один аспект. Возможно, Вы не смогли наладить с подопечными психологический контакт, не смогли вызвать на откровенный разговор, не были с ними “на одной волне”. Извините, но Вы для них – взрослый чужой человек, иностранец, которого привели с ними поиграться. Ответьте себе честно: вы всегда откровенны с посторонними людьми? Проведите такой же эксперимент в своей стране. Наверное, у себя дома Вам было бы проще установить контакт, и результаты были бы чуть лучше. Но учтите: дети хорошо чувствуют разницу между понятиями “учить” и “поучать”, “играть” и “играться”. Ну, а Ваши выводы и рекомендации вызывают улыбку и показывают Вашу некомпетентность и некорректность. Извините, но это мое субъективное мнение.
Уважаемый Витаутас! Прочитала Ваше эссе и категорически не могу согласиться с Вашими выводами. Безусловно, развивать критическое мышление молодежи необходимо, и поверьте, это делается. Ваша миссия волонтера почетна, а применение деловых игр – эффективно, модно, современно. Однако,по-моему, Вам не хватает знаний по психологии, в частности, об особенностях психического развития детей и молодежи разных возрастных категорий. Так, например, в подростковом возрасте главную роль для школьников играет самопознание, осознание себя как личности, а социальные вопросы – на втором плане. Для того, чтобы высказываться обоснованно и критически по тому или иному вопросу, человеку надо сначала накопить опыт, критическую массу знаний по данному вопросу (стать экспертом в данном вопросе), иначе все может превратиться в демагогию. Конечно, молодежи сложно судить о недостатках (или преимуществах)СМИ, или системы образования, или образовательного процесса, потому что им пока еще не с чем сравнивать. Возможно, эти темы им были просто неинтересны.
Еще один аспект. Возможно, Вы не смогли наладить с подопечными психологический контакт, не смогли вызвать на откровенный разговор, не были с ними “на одной волне”. Извините, но Вы для них – взрослый чужой человек, иностранец, которого привели с ними поиграться. Ответьте себе честно: вы всегда откровенны с посторонними людьми? Проведите такой же эксперимент в своей стране. Наверное, у себя дома Вам было бы проще установить контакт, и результаты были бы чуть лучше. Но учтите: дети хорошо чувствуют разницу между понятиями “учить” и “поучать”, “играть” и “играться”. Ну, а Ваши выводы и рекомендации вызывают улыбку и показывают Вашу некомпетентность и некорректность. Извините, но это мое субъективное мнение.
Subscribe to the comments via RSS Feed